зима близько, без опалення, танукі, провокації

Надворі плюс шість та дощ. Такими темпами у нас цей дощ на дротах замерзатиме.
Опалювання все нема, ходжу по квартирі у п'яти шарах одягу. Мабуть, скоро вдягну чоботи, бо інакше ніяк. І це ще мені у вікна вітер з півночі не б'є, у сусідів значно холодніше. Обігрівач є і працює, але заради економії я вмикаю його тільки перед сном, ненадовго.

Гарячу воду теж не дали, як у березні вимкнули, так її і нема.

У студента в кімнаті трохи тепліше, його від вулиці відділяє балкон. Але кодити за комп він сідає тільки у спальному мішку, щоб ноги зігрівати.

*

Після тогорічних прильотів по військовій частині особовий склад не тримають на території віськового містечка. Занадто близько до рф та рб. Тож Дигер сидить у лісі. Не знаю, бліндажі чи палатки, але там точно не тепло.
До них приходять танукі - єнотовидні собаки. Так, у нас таке живе. Хоча правильно буде сказати, що то люди прийшли до звірів у ліс, а не звірі до людей.
Танукі їжу від людей беруть, дозволяють себе знімати, людей майже не бояться.

*

Вчора вранці хтось "замінував" по телефону всі школи в місті, школярів забирали рідні, бо з приміщень всіх дітей миттю повиганяли. Свекруха о дев'ятій ранку бігала забирати онуку. Війна лізе з кожної щілини... чи, навпаки до кожної щілини, де є життя.