Не все в нас чисте і красиве, але

[kulbaba]

Чернігів, 2022, березень, місто в облозі. Наша тероборона дивиться на всіх чоловіків у місті з готовністю одразу й без попередження стріляти якщо шо. А Дигер саме швендя в центрі, шука нам хоч якоїсь їжі. Він зі східного краю міста, з іншого району, його лице центровим незнайоме. Аж ось він щось таке купив в упаковці, упаковку зняв і ніс її у руках і викинув тільки в урну. І тероборона розслабилася і позабирала руки зі зброї, бо якщо в урну кинув - то місцевий.

Comments

[lejla]

Пам'ятаю березень 2022 року: сліди шин на газоні. І думка: місцевий так не зробить. Місцевий буде берегти місто.

Згадала також: майже пусті Бровари в ті часи. Пусті дороги, темні вікна домів. Залишились ті, хто був готовий стояти до кінця. Вже потім, коли оприлюднили інформацію з Бучі - стало достеменно зрозуміло те, що тоді, до часів великої війни не усвідомлювалось взагалі, - що б очікувало містян.

Інколи уявляю сьогодення без війни. І розумію - як ці роки нас змінили. Зробили сильнішими. Відкрили - як же ми любимо нашу країну, наше сьогодення в цій країні. Все.

За таке і померти не шкода.:)

[old_perdell]

Держитесь!!!

[kulbaba]

Наші їздять по газонах і навіть паркуються на них. І по всьому місту, навіть по вулицях біля дитячих лікарень і освітніх закладів летять під 90. Вислизаємо буквально з-під коліс, поки везе. Отака хрінь.
І батько мій так їздив, поки кермував. А чого такий сміливий? бо дружина покійна - суддя і вся мафія прокурори-адвокати-менти на нашій кухні випивала. Ну і відібрані права повертали за тиждень, разів із десять, а може й більше.
Української мої батьки не знали й не хотіли (мати прожила в Україні 49 років, батько тут вже 58) центр Всесвіту це москва; ну і чому б на цьому фоні путіну не подумати, що його тут з квітами чекають.

За таких умов майже неможливо було потрапити на такий шлях, де війни нема.
Тож все це - за тупіть довоєнну, за те, що своїх тутешніх гнид не ловимо і не зупиняємо. Так, в Україні є, за що померти. Та краще б все-таки в Україні жити, вбивши тих, кому вона не потрібна.

[kulbaba]

Это старые воспоминания про весну 2022. Держимся, конечно. Держитесь и вы, от ваших новостей тоже волосы дыбом.

[lejla]

Угу.
За умов, що в 2016 році були ті, хто прагнув продавати в росію, співпрацювати з ними (із того, свідком чого була особисто), враховуючи менталітет мешканців тої країни, війна дійсно була питанням часу.
А скільки зараз чую розмов: заради чого особисто я піду воювати? Це треш.
Так, заради України прагнеться жити. Реальність складна і неоднозначна водночас.

[kulbaba]

Наскільки я зрозуміла за своє життя, Україна - країна господарів-індивідуалістів. Тож хтось це використовує для усвідомлення, що крім нього нема кому захищати його сім'ю, домівку і країну; а хтось те ж саме відчуття не пов'язує з країною, то що йому взагалі за діло? І так, ви праві. Реальність завжди складна.
У мене тижні зо два тому був цікавий збіг, одразу двоє не тупих людей у своїх роликах сказали одне й те саме, вони сказали, що нас від москалів відрізняє наявність любові. До країни, одне до одного, до людей (або хоча б до своїх людей), наявність любові в принципі. Здається, то були Антон Тимошенко і Сергій Стерненко, тепер уже не знайду, нема бажання два канали перевертати. Але запам'ятала. І думаю, що вони праві.