цуцики форева
Sunday, 27 August 2023 08:59![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kulbabaРозбудили мене студент і тривога (Чернігівська область. Сьогодні, 03:33 – 06:22 (2 год. 49 хв.)).
Та оскільки вчора я лягла о дев'ятій, то цього на той момент вистачило, прийшла до тями. Глянула у новини. Цензор уночі не поповнюється, тож небагато було.
Лежачи у коридорі, продивилася три відео підряд, як китаєць знайшов слабке і хворе малесеньке цуценя і день за днем лікував, годував, зігрівав, зважував. Там починалося щось із 130 грамів ваги і схоже воно було на мишеня, а не на цуцика. Догодував до розміру дорослої кішки, понаприносив у дім іграшок для тваринки, собачого одягу, посуду, гойдалку собаці зробив, цуцик там спав. До туалету привчив, на щеплення возив, тобто знімав геть усе, навіть товари на полицях зоомагазину. Видно, що дуже небагаті люди, одна кімната, кухня невелика, всюди якісь коробки розставлені, наче не живуть, а "перекантовуються". Але чистенько, якісь прикраси зі стелі звисають і машина є.
А студент просто спав поруч. І хоча надувний матрац йому не подобається, але між ніччю та ранком організм бере своє на будь-якій поверхні.
Ще під час тривоги трохи попрала у ванній те, що треба прати руками, розвісила. Це найбезпечніше місце в квартирі, краще навіть коридору, тому що між ванною кімнатою і вулицею знаходиться туалет і кухня, а це все стіни, аж три штуки.
Після тривоги порізала на соус помідори (жовті), кілька з'їла. Солодкі як цукерки і ніяка сіль до них не потрібна. Студент їх живими не їсть, але у соусі їстиме. Потушкувала їх і нехай чекають наступного етапу. А сама до компа, дослухувати Портнікова, посеред якого мене учора зрубало на сон. Чай, перша цигарка, ютуб.
* * *
Дигер подзвонив, поспілкувалися, як люди, не через повідомлення. Розказала йому, що театр наш може й виживе. Я цю будівлю сприймаю як великого пораненого кита. Дах йому, звісно, знесло, але всередині навіть по другому поверху вже ходять та прибирають співробітники і навіть щось думають та кажуть про репетиції. Що воно далі буде поки невідомо, але перекриття між поверхами там серйозні. Виживе? чи зносити? чи зводити нові, а стіни не чіпати?
Сподіваюся, що наш кит виживе.
Наступну після обстрілу театру тривогу у той день оголошували трьома серіями сирен замість одної -- щоб точно всі почули і точно всі сховалися. Але... країна неляканих ідіотів! Навіть дітей з двору не позабирали. Ну от що це таке, як? Залишається тільки матюкатись, нічого я з цими людьми не зроблю, тільки й змогла, що свого привчила ховатись і сама за дві стіни йду... майже завжди.
У Дигера все добре. Каже, що на полігоні зараз бардак та пересування. Кажу йому, що там, напевне, і до нього був і після нього буде той самий бардак... і пересування. Дигера я чверть століття знаю, за інтонацією можу ловити. І я так бачу, що їх майже нічого не вчать за цих обставин. З одного боку це добре: Дигер не біга по спеці зі своїм хворим серцем та підвищеним тиском. З іншого боку -- із чим вони поїдуть на фронт, з якими навичками? Це ж прогери, будівельники, торговці, вони зброю бачили тільки по музеях, а в музеї до рук не дають.
Він каже, що поїв і в шапці. І щоб я свекрусі це переказала. Переказую. Студент їздить до свекрухи лагодити мапу тривог. Сирени до її будинку ледве долинають, щільна забудова, а сама вона не вміє перезавантажувати браузер і ноут, якщо висне. А воно висне.
Щаслива свекрухина спаніелька вилизує студента з ніг до голови і намагається стрибати по ньому у танці. Дуже любить гостей (за винятком мого батька), навіть голосам у телефоні радіє. Цуцики форева, хоча вона й доросла. Але стрибки і поведінка точно цуценячі.
Та оскільки вчора я лягла о дев'ятій, то цього на той момент вистачило, прийшла до тями. Глянула у новини. Цензор уночі не поповнюється, тож небагато було.
Лежачи у коридорі, продивилася три відео підряд, як китаєць знайшов слабке і хворе малесеньке цуценя і день за днем лікував, годував, зігрівав, зважував. Там починалося щось із 130 грамів ваги і схоже воно було на мишеня, а не на цуцика. Догодував до розміру дорослої кішки, понаприносив у дім іграшок для тваринки, собачого одягу, посуду, гойдалку собаці зробив, цуцик там спав. До туалету привчив, на щеплення возив, тобто знімав геть усе, навіть товари на полицях зоомагазину. Видно, що дуже небагаті люди, одна кімната, кухня невелика, всюди якісь коробки розставлені, наче не живуть, а "перекантовуються". Але чистенько, якісь прикраси зі стелі звисають і машина є.
А студент просто спав поруч. І хоча надувний матрац йому не подобається, але між ніччю та ранком організм бере своє на будь-якій поверхні.
Ще під час тривоги трохи попрала у ванній те, що треба прати руками, розвісила. Це найбезпечніше місце в квартирі, краще навіть коридору, тому що між ванною кімнатою і вулицею знаходиться туалет і кухня, а це все стіни, аж три штуки.
Після тривоги порізала на соус помідори (жовті), кілька з'їла. Солодкі як цукерки і ніяка сіль до них не потрібна. Студент їх живими не їсть, але у соусі їстиме. Потушкувала їх і нехай чекають наступного етапу. А сама до компа, дослухувати Портнікова, посеред якого мене учора зрубало на сон. Чай, перша цигарка, ютуб.
* * *
Дигер подзвонив, поспілкувалися, як люди, не через повідомлення. Розказала йому, що театр наш може й виживе. Я цю будівлю сприймаю як великого пораненого кита. Дах йому, звісно, знесло, але всередині навіть по другому поверху вже ходять та прибирають співробітники і навіть щось думають та кажуть про репетиції. Що воно далі буде поки невідомо, але перекриття між поверхами там серйозні. Виживе? чи зносити? чи зводити нові, а стіни не чіпати?
Сподіваюся, що наш кит виживе.
Наступну після обстрілу театру тривогу у той день оголошували трьома серіями сирен замість одної -- щоб точно всі почули і точно всі сховалися. Але... країна неляканих ідіотів! Навіть дітей з двору не позабирали. Ну от що це таке, як? Залишається тільки матюкатись, нічого я з цими людьми не зроблю, тільки й змогла, що свого привчила ховатись і сама за дві стіни йду... майже завжди.
У Дигера все добре. Каже, що на полігоні зараз бардак та пересування. Кажу йому, що там, напевне, і до нього був і після нього буде той самий бардак... і пересування. Дигера я чверть століття знаю, за інтонацією можу ловити. І я так бачу, що їх майже нічого не вчать за цих обставин. З одного боку це добре: Дигер не біга по спеці зі своїм хворим серцем та підвищеним тиском. З іншого боку -- із чим вони поїдуть на фронт, з якими навичками? Це ж прогери, будівельники, торговці, вони зброю бачили тільки по музеях, а в музеї до рук не дають.
Він каже, що поїв і в шапці. І щоб я свекрусі це переказала. Переказую. Студент їздить до свекрухи лагодити мапу тривог. Сирени до її будинку ледве долинають, щільна забудова, а сама вона не вміє перезавантажувати браузер і ноут, якщо висне. А воно висне.
Щаслива свекрухина спаніелька вилизує студента з ніг до голови і намагається стрибати по ньому у танці. Дуже любить гостей (за винятком мого батька), навіть голосам у телефоні радіє. Цуцики форева, хоча вона й доросла. Але стрибки і поведінка точно цуценячі.
no subject
Date: Sunday, 27 August 2023 11:40 (UTC)Ох боже мой. Становится уже рутиной. "поїв і в шапці!"
no subject
Date: Sunday, 27 August 2023 16:45 (UTC)І дуже велика ненавість.
no subject
Date: Sunday, 27 August 2023 13:06 (UTC)no subject
Date: Sunday, 27 August 2023 16:46 (UTC)no subject
Date: Sunday, 27 August 2023 16:10 (UTC)no subject
Date: Sunday, 27 August 2023 16:48 (UTC)no subject
Date: Sunday, 27 August 2023 16:25 (UTC)Задумался и прочел историю Акрополя. Ну, Чернигов не Афины: в этом случае раше рано или поздно придется раскошелится на ремонт театра.
no subject
Date: Sunday, 27 August 2023 16:53 (UTC)