Скарги, новини, лірика

[kulbaba]

11 серпня - чотири тривоги на 4 години 30 хвилин (1 год. 22 хв. + 59 хв. + 15 хв. + 1 год. 54 хв.)
12 серпня - дев'ять тривог на 8 годин 34 хвилини (1 год. 33 хв. + 2 год. 14 хв. + 39 хв. + 25 хв. + 1 год. 5 хв. + 16 хв. + 14 хв. + 38 хв. + 1 год. 30 хв.)
13 серпня - три тривоги на 10 годин 43 хвилини (2 год. 48 хв. + 2 год. 42 хв. + 5 год. 13 хв.)
14 серпня - три тривоги на 9 годин 26 хвилин (8 год. 5 хв. + 37 хв. + 44 хв.)

Ну і сьогодні, 15 серпня, я пишу це під час тривоги, яка вже триває 3 з половиною години і це на сьогодні не перша. По тривалості тривог (сумарна тривалість тривог (в годинах) на добу, коли у небі літає усіляке російське лайно) ми стабільно у першій трійці по країні. Донецька область, Сумська, Чернігівська.


Мозок вже ігнорує сигнали тривоги. Типу чує... типу! типу фіксує - і тут же забуває про неї, сує той сигнал на якусь далеку полицю в пам'яті, як неважливу і несуттєву дрібницю. Ну не може він більше.

Я його розумію, даю йому цукру, чаю - хай відновлюється якось. Нікотину не даю!


*

Коли я починала писати цей допис я ще не знала, що Дигер знову йде у військо. Так, із прооперованими грижами у спині, ледве навчившись ходити заново, з ніяким зором і тремором у руках.
Лежати йому, бачте, довго не можна або тільки на прямому-твердому; сидіти йому не можна взагалі; а от до війська, виявляється, можна!

Я не знаю, яким дивом тримається ця держава, але я точно знаю, на кому вона тримається.

Молодший брат Дигера теж був у війську під Лиманом, але, мабуть, вже не піде, бо не бачить одним оком (вікове, не поранення). Хоча хто його знає, вони обидва трохи шалені.

Жінка брата теж відбула своє на фронті - вона медикиня.


І от Дигер знову йде туди.

Першого разу у 2023 він йшов по повістці, тепер йде за своїм бажанням. Нічого мені не казав, поки все не вирішилося аж до напрямку і призначення, а потім подзвонив за кілька годин до виїзду під час пакування рюкзака.
Зараз, мабуть, вже на місці. Знов буде давати знати про себе раз на тиждень у кращому разі, як це вже було.


*

Я не пам'ятаю, чи я вже тут писала про звіра, але під Краматорськом, коли Дигер був на фронті у перший раз, в його бліндажі жила миша. Вона не псувала Дигеру речей і не лізла у провіант, але зовсім, абсолютно не могла встояти перед шоколадом. Палилася на цьому страшенно, бо шоколад зазвичай загорнутий у фольгу, а фольга - шелестить!

Дигер йшов на звук, ловив мишу, садив у банку і відносив подалі від помешкання в ліс, де випускав на волю.
Мабуть не треба казати, що швидка й розумна тваринка поверталася до бліндажу значно раніше за Дигера і зустрічала його вже там, вдома.

Дигер назвав її Глорія.


*

Така от лірика.
АПД: Виявляється, того разу це теж був серпень і теж 15 число --- https://kulbaba.dreamwidth.org/78612.html

*

Пісенька, щоб підбадьорити саму себе, бо треба ж щось робить!

https://youtu.be/dn5q_yXAL90?si=MLePxgH1DUsp_c3r

Watch on YouTube

Comments

[skysnail]

Він зробив вибір, складний, важливий. Так потрібно.
Приблизно так я себе заспокоювала і збирала до купи, коли брат був там.
Думаю, на таких виборах і тримається зараз Україна.

[kulbaba]

Починаю думати, що без реальної бійки люди не можуть у повній мірі реалізувати принцип про пізнання себе.

Наприклад: данці не були боягузами, віками вешталися світом, тепер мають пристойну державу, хюгге і людей, за яких не соромно взагалі!
Фінляндія: не злякалася срср-у і живе як людина.
Ісландія - теж, ще до всіх науково-технічних революцій та епох Відродження допливли аж до Північної Америки (і привезли звідти як мінімум одну жінку, її гени досі у ісландців знаходять) і не давали спуску навіть британцям, коли діло йшло про рибу ("Тріска!"). Тепер пристойна країна, що береже свої мову і читає сказане Одіном в оригіналі.

І виходить так, що концепції битви працює. І це просто логічно, бо Одін на цьому ж, на нашому континенті, а всі інші концепції - прийдешні.

[skysnail]

Працює. І, схоже, інакше - ніяк.