"Білі шати" та "Факультет непотрібних речей"

[kulbaba]

Я зрозуміла, чим Дудінцев відрізняється від Домбровського. В Дудінцева у фіналі красиво їдуть порожні автобуси, бо на лисенківщину вже ніхто не ведеться. Розум переміг, репресії скінчилися, сонце просвічує наскрізь. Ми пережили війну, ВАСГНІЛ 1948 року і ніколи більше до цього не повернемось.

А ось Домбровський чудово бачить та розуміє, що - повернемось... ще багато разів повернемось, і знову буде на людях масовий морок й оскляніння. Галактики Домбровського не лінійні, а спіральні і час там іде по спиралі, і історія повертається до себе самої.

Тому Зибін (головний герой у Домбровського) таке диво; тому при всьому розумінні безкінечності шляху вірність собі - така мужність і така дорогоцінність. Бо на шляху росту на людину чекають не перемоги (принаймні, серед нечастих перемог точно нема жодної остаточної) і не відчутний успіх, що прийшов раз назавжди, а зусилля, зусилля й зусилля. Мені здається, це як у метелика, що вилазить з кокону, але на постійній основі.

🦉
(рос.) Я поняла, чем Дудинцев отличается от Домбровского. У Дудинцева в финале красиво едут пустые автобусы, потому что на лысенковщину уже никто не ведётся. Разум победил, репрессии закончились, солнце просвечивает насквозь. Мы пережили войну, ВАСХНИЛ 1948 года и никогда больше к этому не вернёмся.

А вот Домбровский отлично видит и понимает, что - вернёмся... ещё много раз вернёмся, и снова будет на людях массовый морок и остекленение. Галактики Домбровского не линейны, а спиральны и время там идёт по спирали, и история возвращается к самой себе.

Поэтому Зыбин (главный герой у Домбровского) такое чудо; поэтому при всём понимании бесконечности пути верность себе - такое мужество и такая драгоценность. Ведь на пути роста человека ждут не победы (во всяком случае, среди редких побед точно нет ни одной окончательной) и не осязаемый успех, пришедший раз навсегда, а усилия, усилия и усилия. Мне кажется, это как у вылезающей из кокона бабочки, но на постоянной основе.