Габен і Робесп'єр

Коли моя дитина називає мене падлюкою, бо я навантажую на неї майже всі господарські справи, де потрібна сила, я замислююся надовго.

Перший мій внутрішній голос каже, що треба негайно образитись.
Другий -- що не треба вдавати із себе фєєчку, ображатись нема на що, а тій самій дитині від мене ж прилітають і "гади", і "зміюки" і чого тільки не...
Третій внутрішній голос волає, що в ім'я педагогіки після такого дитину треба бити капцями незалежно від наявності чи відсутності почуття образи, -- просто за те, що вона насмілилася сказати "отаке"...

А четвертий каже: "Що ти хочеш від Робесп'єра? воно не вміє у ввічливість і ніколи не вмітеме ні у який політес -- так само, Габене, як і ти. Ви взагалі один одному не потрібні були б ніколи в житті, якби не біологія..."

Тому ми обіймаємось. Просто так. По десять разів на день а бува й більше.
Слова - це не для нас. Майже завжди.