Ukraine, Chernihiv, cn, 0462

[kulbaba]

Початок воєнного щоденника тут — https://kulbaba.dreamwidth.org/35024.html

Я жінка, мені п'ятдесят років, живу в Україні, місто Чернігів.
Інтроверт, логік, сенсор та ірраціонал (Габен).


*

Облога Чернігова - Анімований Аналіз
(як нас рівняли з землею, але поштар стрілив з "Ігли")

https://youtu.be/zZZNXXBfMug?si=yCkC6jkw1DkGCq6i

Watch on YouTube

Comments

[kulbaba]

То був без перебільшення зміст мого життя. Я мало які справи доводила до кінця, але феньки плела сотнями. Роздавала, вигадувала візерунки, яких не було у класичних схемах і сама воліла створювати класичні схеми, які брали б собі інші фенькарі. Чарівні часи були. Дивовижні.
Я теж книжкова дитина. І якщо від моєї особистості хоч щось залишилось то дякувати треба саме книжкам з психології. Не одразу, але саме з них почалося розуміння, що мене їдять, щоденно і жорстоко і винна в цьому не я. Але це довгий шлях. Не знаю, чи вистачить на це життя. Чи відновлюються взагалі травматики - не повністю, але хоча б достатньо для того, щоб мислити, дихати й жити вільно? оце справді цікаво.

[injunjane]

ух, це круто, я щось також сама плела - але більшість моїх була сплетена подругою на ім*я Хельга

мені особливо подобались широкі із якимось сюжетом чи орнаментом, які зав*язуються намертво по руці і потім так носяться всюди ("феньки по лікоть")

Ви правда народилися у Пітері?
мені Пітер завжди здавався чимсь принаймні частково компатибільним із Києвом, на відміну від мАскви та усього, що на схід від неї. Зараз вже, напевно, ні, але колись. Наші пітерські друзі, гурт "Дартц", їздили до нас у гості, а ми до них. Зараз вже нема до кого їздити, але якщо б і було, то все вже зовсім інакше

[kulbaba]

Так, у паспорті-книжці в мене досі це написано. Але я жила там недовго. Складно все-таки за два місяці життя встигнути стати пітерською братвою або пітерською інтелігенцією)

[injunjane]

як та, яка напевно травматик, маю таке імхо: людина завжди вільна і жодні травми не можуть її зламати, якщо не зламається сама. Та якщо є що ламати, тобто якщо є стрижень.

травми не накладаються на сферичну психіку у вакуумі, але на конкретну людину, і те, що переживе одна - може вбити іншу. Гіперчутлива людина буде реагувати певним чином і на травму, яка вже сто разів була пропрацьована на психотерапії, але головне, що після такої проробки вона буде набагато менше внутрішньо страждати і від травми, і від своєї реакції. А якщо стрижень не кривий, то це навіть буде його підтримувати певним чином.

Я, нажаль, знаю важких травматиків, у яких проблеми саме з прямотою цього стрижня, тобто результат тим страшніший, чим на більшу кривизну травма наклалася. Якщо у людини залізна установка "не брати більше, ніж даєш", то страждати буде вона, але принаймні це не піде далі. Травматики, які очікуюють щось від інших, а ще гірше, активно намагаються взяти...це сумно. Принаймні пару таких близьких друзів я вже втратила

[injunjane]

доречі, про красиве: для мене неймовірно терапевтичними були саме красиві речі, маленькі шматочки красивого, які я могла тримати з собою у самих паршивих умовах.

Наприклад, у мене є улюблена печворкова ковдра, улюблені кольорові подушки, та маленький улюблений чайничок, привезений з Китаю. Якийсь час я жила в абсолютно кошмарному гуртожитку, і єдиним способом в ньому якось відчути себе в безпеці було саме постелити цю ковдру і обняти улюблену подушечку. Випрати усі речі так, щоб на них не залишалося жодного чужого запаху. Заварити якийсь новий рідкісний чай, який ніхто не пиє.

це захищає, а потім відновлює з*їдені другими шматки