Бібліотека

[kulbaba]

Волкодава нафіг, радянську соціологію-психологію нафіг, як обслуговувати чоловіка та дітей нафіг, як плести салфеточки на сервантики нафіг, норбекових-лазарєвих нафіг, піонерію нафіг, Крапівіна нафіг, рускіє говори нафіг, рускіє празднікі нафіг, історію російського імператорського двору нафіг, нєвський проспект нафіг, арбат нафіг.

В ідеалі мають залишитись тільки книжки українською та англійською (німецькою, чеською і тд.) мовами. Без російської. Тож нагально потрібен український переклад Джерома, бо то моє святе письмо, книжка цілком з однієї правди.
Також українською потрібні Лондон, Амаду, Діккенс (весь!), Грегорі Макдональд, Сід Флейшман, Шекспір, Дефо, Дюма, Грем Грін, Марк Твен і десятки інших авторів.

А у мене ж і без цього багато усіляких хоббі. Тепер ще й це... Я ніколи не матиму часу на нудьгу. І помру посеред синтезу рунічної системи з числами Фібоначчі.
І це теж щастя.

Comments

[juan_gandhi]

Makes sense, IMHO.

[kulbaba]

Не знаю, як воно там у душі настоюється (бо довгенько збиралася), але коли все ясно - роботи на три-п'ять днів.

[sassa_nf]

О... місцями нагадує наші шафи книжок

[kulbaba]

Коли я дитиною ходила до друзів, то найперше, що оглядала, це книжкові полиці. Більш-менш все однакове с Верном, Флобером, Бальзаком, Лондоном. Потім в декого почав з'являтись Солженіцин (для того часу прорив), Вєллєр і аж бац! Різун, Суворов. А ще у 90-і до нас доїхали нарешті такі монстри, як Толкін та Сапковський, а Урсулу я ще до того любила.

А на Крапівіна дивитись зло бере, дарма що мертвий вже. Така омана, таке гімно, і це після "Пострілу з монітору", після "Ампули Гріна". Та всеж проїхали вже, є й без нього нормальні люде )

[sassa_nf]

Тепер би ще у дітей підписки на ютубі почистити, від всіляких маша-і-мєдвєдєй

[kulbaba]

Маша страшна... практично як війна страшна. Хоча вона війна і є.

[thurbo]

Мені Крапівін активно не зайшов ще тоді, хоча начебто писав "про те саме" - про дітей зі здібностями та незвичайних. Напевно чуєш, що людина "з гнильцею" або просто історії дуже відрізняються.

[pani_stosia]

От я не можу навіть собі це пояснити, але від Крапівіна мене відчутно вернуло. Хоча я наче мала б бути його цільовою аудиторією. Але відчуття відрази таке, наче у хорорі, де якась бридотна нелюдська сутність намагається імітувати життя. А воно якесь...надто медове, надто неправильне, таке, що верне. Оболонка, а за нею - щось інше.
Втім я такі речі списую на своє шизоїдне сприйняття.

[kulbaba]

Мабуть, вам напишу і для thurbo скопіюю, бо у вас обох - цілком нормальне сприйняття і хороша чуйка-інтуїція на усіляку гниль... То у мене, як сказав би спец, дитяча травма: першою книгою, яку мені мати вголос читала, був Мальчиш-Кибальчиш Гайдара. Такими ось книгами мати просто насип зробила, шпали поклала і рельси протягнула до усіх упирів типу крапівіна. Ми в трирічному віці не можемо критикувати те, що надходить від мами... от вона і зламала мені і систему і чуйку. Але то можна лікувати, якщо пацієнт усвідомлює ))

Між іншим, Гайдар з моєї бібліотеки вилетів першим.

[pani_stosia]

Я теж читала всю цю дичину. Я все підряд читала. Кібальчіш, Тимур з командою, пріключения трясогузкі, ще якесь було про якихось російських гаврошів, які розкидали революційні листівки і купували гліцерин у аптеці. Молодая гвардія. Шото там. Але в дитинстві воно сприймалося як веселе дитяче приключалово. Бо дитячих детективів в стилі "таємної сімки" і аналогічної п'ятірки не було. Тому й пишу, що мала б бути цільовою аудиторією крапівіна. Бо воно націлене на підстаркуватих читачів Тимура і команди.
Але ні.
Чуйка, так. Чуйка в мене поперед усього біжить. Спочатку шарашить відторгнення. А потім я вже "розматую" для себе, що саме було не так.

[kulbaba]

Дуже здоровий підхід.

[pani_stosia]

Та воно саме)

[kulbaba]

Справа у тому, що першою книгою, яку мені мати вголос читала, був Мальчиш-Кибальчиш Гайдара. Такими ось книгами мати просто насип зробила, шпали поклала і рельси протягнула до усіх упирів типу крапівіна. Ми в трирічному віці не можемо критикувати те, що надходить від мами... от вона і зламала мені і систему і чуйку. Але то можна лікувати, якщо пацієнт усвідомлює ))

Між іншим, Гайдар з моєї бібліотеки вилетів першим.

[iwery]

Мені подобалося, як пише Гайдар, щось таке унікальне ж в його володінні словом. Голуба чашка, Доля барабанщика. Так що трохи розумію вашу маму.

[kulbaba]

Моя мама мала вибір із казок усіх народів, билін, письменників-анімалістів, Маршака та його перекладів, оповідань для дітей Толстого, Лєскова, Діканьки. Але.
Мабуть тому, що це це теж була поламана совком людина.

В багатьох там проблема навіть не у тому, що таланту нема, ні. Талант був. Але для чого його використали? Для цілковитої брехні. "Голубая чашка", цитата: 'А жизнь, товарищи, была совсем хорошая' - і це пише у 1938 році людина, яка точно знала про репресії і їхній масштаб. Жить стало лучше, жить стало веселее. Спасибо товарищу сталину за наше счастливое детство.
Мати талант і з ним красиво брехати - більший гріх, ніж просто брехати на посередньому рівні.
А оскільки "писатели - это инженеры человеческих душ", то література мала настроїти людину так, щоб та все життя вірила не тому, що бачить чи сама пережила, а тому, що про життя написано у книзі і газеті. А написано, що все добре. Ось у чому жах таких от фраз

'А жизнь, товарищи, была совсем хорошая'.

[thurbo]

Я дуже рано почав читати сам, тож мені перестали читати вголос. А потім вже зрозумів, що книжок багато і вони про різне.
І що найдивніше, що найулюбленішими книжками були досить рідкісні - "Кольоровий материк" Соні Ларіан наприклад або Мумі-тролі.

[kulbaba]

У чотири рочки я вже сама читала (Діканьку та Біле Ікло), але це не допомагає ввечері, коли книжки та іграшки відбирають і хтось щось тобі читає вголос.

[tiresome_cat]

Я тут недавно перечитал антологию своих ранее очень любимых авторов - братьев Стругацких. И вдруг с печалью понял, что почти все их произведения - дешевое комуняцтво и совок.

[skysnail]

Хороше таке, правильне, сферичне в вакуумі комуняцво.

[kulbaba]

Не всюди воно прям стирчить, але багато-багато де є.

[pani_stosia]

"Наш маніфест"(с)

[skysnail]

Підтримую!

[kulbaba]

:)

[kulbaba]

Я написала значно м'якіше, ніж мені хотілося, але ви зловили))

[pani_stosia]

Та воно мені у голові умік..увік...увімкнулося)

[kulbaba]

:)

[skysnail]

Прабабуся мене навчила правильному поводженню з деякими книжками.
В неї, в сільському туалеті було аж два примірника Чапаєва.

Перший урок про те, що не всі книжки однаково корисні:)

[kulbaba]

А от пєлєвінський "Чапаєв" то шедевр)
Воно навіть ідеологічно бездоганно, бо найкраще, що можна зробити з росією - це кинути її заради будь-якої Монголії: внутрішньої, зовнішньої, реальної - аби назавжди.

[skysnail]

Щодо цього - повністю згодна. Обожнюю Пєлєвіна.
Принаймні перші його книжки.
Останні 4-5, таке враження, що пишуть літ.негри в купі з ШІ.
Якісь вони штучні і поверхневі. Легкісь і новизна десь поділись.

[kulbaba]

У нього, як на мій смак, є три пристойні речі: "Затворник и Шестипалый", "Ампир В", "Чапаев и Пустота" ну і ще, може, "Священная книга оборотня", але я просто не люблю лисиць. Мо з часів тієї дитячої казки про синього лиса; казка була як тоненький журнал з гарними картинками, купувала та сама бабуся, що пам'ятала Голодомор. Тільки від неї щось українське іноді і надходило.

[skysnail]

В моєму особистому рейтингу перше місце ділять "Чапаев и Пустота" і "Священная книга оборотня".
"Затворника и Шестипалого" теж люблю, всі ранні оповідання і публіцистику. Він до біса гарно писав . Не нудно.

[kulbaba]

Я знаю, що так не можна, але не втрималася:

– Слушай, – заговорил Затворник, – вот ты все повторяешь – Господи, Господи... у вас там что, в Бога верят?
– Черт его знает. Что-то такое есть, это точно. А что – никому не известно. Вот, например, почему темно становится? Хотя, конечно, можно и естественными причинами объяснить. А если про Бога думать, то ничего в жизни и не сделаешь...
– А что, интересно, можно сделать в жизни? – спросил Затворник.
– Как что? Чего глупые вопросы задавать – будто сам не знаешь. Каждый как может лезет к кормушке. Закон жизни.
– Понятно. А зачем тогда все это?
– Что "это"?
– Ну, вселенная, небо, земля, светила – вообще все.
– Как зачем? Так уж мир устроен.
– А как он устроен? – с интересом спросил Затворник.
– Так и устроен. Движемся в пространстве и во времени. Согласно законам жизни.
– А куда?
– Откуда я знаю. Тайна веков. От тебя, знаешь, свихнуться можно.
– Это от тебя свихнуться можно. О чем ни заговори, у тебя все или закон жизни, или тайна веков.
– Не нравится, так не говори, – обиженно сказал Шестипалый.
– Да я и не говорил бы. Это ж тебе в темноте молчать страшно.


)))

[skysnail]

;)

[iwery]

Мені Омон Ра подобається. Не знаю, що треба купити, щоб таке вигадати:)

[skysnail]

Достатньо пожити в росії, мабуть.

До речі, мені теж подобається, у мене він іде за Чапаєвим, А Хулі і Числами.

[pani_stosia]

Протестую! У сільському туалеті усі книжки корисні! Якщо надруковані на м'якому папері.

[skysnail]

;)

[ukurainajin]

Як на мене, заміняти викинуте на українське вже недоцільно. Тільки коли щось із нього справді хочеться почитати просто зараз. Я пройшов уже стадію відтворення спогадів минулого, отого вкоріненого не через гарне життя «це треба мати, бо це мій фундамент». А в підсумку: майже все оте, зачитане колись до дірок, зараз — поновлене українською — лише місце займає. А читаю я лише нове, рідко вдруге і ніколи вже до смерти все не перечитаю. Міркування на зразок «передати в спадок» — про них я теж усвідомив, що то рудименти іншого життя. Єдине, чого я насправді хочу, це красиве українське видання «20 років потому». Щоби прочитати його ще один єдиний раз і порадіти, що воно таке красиве.

[kulbaba]

Місця під книжки мені не шкода, хай навіть у підсумку я спатиму і їстиму у бібліотеці :)

[skysnail]

Я привчаю себе до думки, що моя бібліотека, в якій не так багато випадкових книжок, яка поглинула бібліотеку діда, тітки, злилась з бібліотекою чоловіка...

Так от, вона нікому крім мене не потрібна.
Нове покоління інше, прекрасне і інше

[kulbaba]

Ну Поттера, Лондона, Стівенсона, Свіфта, Шерлока Голмса студент точно забере, якщо шо. Гадаю, навіть більше, та все одно його справа. Наше з ним порозуміння побудоване, на щастя не на цьому.

[skysnail]

Уже добре:)

[ukurainajin]

Ми почали відавати на благодійність те, що вже прочитано. Якщо воно не становить якоїсь пам'ятної чи декоративної цінности. Та я вже й подарунковий п'ятитомник Пратчетта віддав на розпродаж для війська. Маю те саме в іншому виданні і не хотів розлучатися з дублікатом лише через його красу. Дозрів до того, що просте зберігання, «шоб було», є безглуздим. Хоча воно все й справді є проявом особистости, частиною власного простору, але щойно на думку спаде, що нікому іншому воно не треба, то стає вже якось не так затишно.

[skysnail]

"...то стає вже якось не так затишно."
так

Добре коли книжки потрапляють до того кому вони дійсно потрібні.
Я так віддала купу історичних книжок, з воєнної історії з дідової біблілтеки.
Думаю, є сенс продовжити.

[pani_stosia]

Не буває так, щоб нікому іншому в світі не потрібно.
Мої купи хламу потрібні мені, насамперед. А коли воно стане не треба мені, то знадобиться ще комусь. Мабуть.

[iwery]

Я літературу російською майже всю здала в макулатуру. Але дещо так і не змогла, зокрема, дуже шкода Чехова і - тільки не бийте - Маяковського.
Також зібрання творів Дюма, яке допомогло мені пережити підліткові прикрощі. Хоч перечитувати не буду, не можу свого рятувальника викинути.
Толкієн, Моем, оГенрі, Джемом, Ремарк, Гемінгвей - все це вже є українською.

[kulbaba]

Його з голови не витряхнеш, назавжди зостається.
Я люблю зверье. Увидишь собачонку — тут у булочной одна — сплошная плешь, — из себя и то готов достать печенку. Мне не жалко, дорогая, ешь!
Чого б мені когось бити, мова тільки про мою бібліотеку. І тільки про вторинну переробку того, що особисто мені точно не до душі.

[gali_s]

То в вас на полицях були рускіє говори та історія російського імператорського двору? А нашо?)))

[kulbaba]

Бо батьки ватні. Дуже ватні.